Барабашов Микола Павлович Основні факти:
Дати життя: 18.03.1894 - 29.04.1971
Місце народження: м .Харків, Харківська губернія, Російська імперія
Навчався: Імператорський Харківський університет, Харківська губернія, Російська імперія (з 1999 р. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харківська область, Україна) (1914-1919); Ю’рївський університет, Російська імперія (з 1919 р. Тартуський університет, Естонська РСР і з 1991 р. Естонська Республіка) (1912 - ?);
Область досліджень: фотометрія тіл Сонячної ситеми, каталог деталей Місячної поверхні, сонячна фотосфера і хромосфера, Юпітер і супутники, Сатурн і супутники, фізика планет, приладобудування, сонячні телескопи, дослідження Місяця
Біографія:
Народився 18 (за Юліанським календарем або 30 за Григоріанським календарем) березня 1894 р. (за іншими даними одним днем раніше) у м. Харків Харківської губернії Російської імперії в сім'ї лікаря, професора-офтальмолога. Павла Миколайовича Барабашова, який завідував очною клінікою та кафедрою Харківського університету. Мати майбутнього вченого закінчила Харківську консерваторію. В сім'ї було четверо дітей(три дочки і син -Микола). У будинку часто звучала музика, Микола Павлович дуже її любив, сам грав на скрипці.
З дитинства захоплювався науковою фантастикою. Великий вплив на майбутнього вченого мала зустріч з видатним французьким астрономом К.Фламмаріоном, обсерваторія якого знаходилася в передмісті Парижу.
У 1912 р. закінчив 1-у Харківську гімназію з срібною медаллю і вступив на перший курс фізико- математичного факультету Юр'ївського (нині Тартурского) університету, але через важку хворобу туберкульоз легенів, перервав навчання і поїхав на лікування до Італії.
У 1914 р. вступив на фізико-математичний факультет Імператорського Харківського університету, який закінчив 1919 р., і потім майже все життя працював в ньому, будучи залишеним на кафедрі астрономії після закінчення університету для приготування до професорського звання, але без права на стипендію. Ще у 1917 р. у дворі Барабашова на Зміївській 1, неподалік від купола Успенського собору, з'явився купол домашньої обсерваторії, де студентом захоплено працював і іноді приймав «екскурсантів» майбутній вчений. Його нотатки починають публікувати в російських "Вістях Російського товариства любителів світознавства"(зокрема, в 1916 р. він надіслав в Московське товариство любителів світознавства декілька знімків Венери) і французької «Астрономії» 1916 р., коли будівництво домашньої обсерваторії ще не було завершено. Перша астрономічна стаття була написана ним і опублікувана ще у 15-річному віці. Будучи студентом був учасником молодіжного астрономічного гуртка при астрономічній обсерваторії Імператорському Харківському університеті, заснованого в 1916 р. Л. О. Струве.
Ще у 1918 р. встановив, що поверхня Місяця складається з вулканічних порід базальтового типу, що мають велику пористість. Це було підтверджено під час безпосереднього вивчення Місяця космічними апаратами кількома десятиліттями пізніше.
Відкрив у 20-х роках ХХ століття ефект сильного зворотного розсіювання у місячної поверхні.
У 1919 р. йому вдалося тимчасово влаштуватися вчителем у школі, а згодом, у тому ж 1919 р. почав працювати в астрономічній обсерваторії і викладати в університеті. В 20-ті роки викладав також в Харківському технологічному інституті, Харківському інституті народної освіти. Лише в 1922 р. він отримав посаду астронома-спостерігача у Харківській обсерваторії. У 1925-1926 рр. завідував астрономічним відділом при Всеукраїнському музеї імені Артема. У 1929-1933 рр. завідував фотометричним відділом Харківської Палати Мір і Терезів (ваг) Вищої ради народного господарства.
У 30-ті роки разам з Семейкіним Б. Є., Тімошенко І. Ф., Фурдило Ф.Д. астроном виконав ряд фотометричних спостережень Марса, Юпітера, Сатурна з світловими фільтрами, які дозволили оцінити атмосферний тиск на Марсі, дослідити спектральну відбивальну здатність видимих поверхонь цих планет.
Він одним з перших застосував метод фотографічної фотометрії для дослідження Місяця та планет і встановив, що поверхня місячних «морів» нерівна і складається з вулканічних порід. Результати його досліджень відображені в атласі зворотного боку Місяця. В 1931 р. разом з М. Пономарьовим він сконструював перший в СРСР спектрогеліоскоп для регулярних спостережень за Сонцем.
З вересня 1932 р. брав участь в комісії для пошуку місця для нової астрономічної обсерваторії в м. Харків.
Під його керівництвом група аспірантів Ібрагімов Н. Б., Коваль І. К. проводили фотографічні та фотоелектричні спостереження Марса та їх теоретичну інтерплетацію - ввеликі та близькі до нього протистояння в 1956-1961 рр.
Також він був директором обсерваторії з 1930 р. і завідував кафедрою астрономії Харківського державного університету з 1933 (за іншими даними 1934) р.
В 1934 р. став професором Харківського державного університету. У 1936 р. Барабашова за сукупністю робіт без захисту дисертації було присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У 1941 р. присвоєно почесне звання «Заслуженого діяча науки УРСР».
Керував спостереженнями повного сонячного затемнення у районі станції Белореченська Краснодарського краю 19 червня 1936 р. Попередньо в процесі підготовки до спостереження він разом з М. С. Савроном розробляють конструкції нових пересувних касет для рефракторів Мерца і Цейса.
Він в до довоєнний період виготовив дзеркало для 27 сантиметрового рефлактора, який був встановлений на одній палактичній установці з рефрактором Цейса. У 1935 р. розпочав свою роботу перший в СРСР спектрогеліоскоп, створений під керівництвом Барабашова М. П. і ленінградського (нині Санкт-Петербург) оптика М. Г. Пономарьова.
В 1941 р., коли почалася Велика Вітчизняна війна, яка була частиною ІІ Світової війни, разом із сім'єю евакуювався спочатку в м. Щучинск в Казахстані, будучи важко хворим на туберкульоз- хворобу, яка відновила свої сили в ті нелегкі часи війни, а потім і 1942 р. м. Кзил-Орду. Тут на базі евакуйованих туди Київського і Харківського університетів був утворений Об'єднаний Український університет. Після переїзду в Кзил-Орду він завідував об'єднаною кафедрою астрономії та теоретичної механіки. Там він продовжив наукову роботу, проводив спостереження комет і місячного затемнення. Результати цих робіт були опубліковані в «Бюлетені Астрономічної обсерваторії Харківського університету», що почало виходити вже в 1944 р.
У листопаді 1943 р., повернувшись з евакуації до Харкова, він був призначений ректором університету.
Важкі, особливо в той час, обов'язки ректора він виконував до травня 1945 (за іншими даними до 1947 р.), залишивши пост у зв'язку із слабким здоров'ям і надалі присвятивши себе науці і викладацькій діяльності, зокрема читав фізику планет. В ході відновлювальних робіт після окупації довелося шукати висококваліфікованих спеціалістів для побудови башти з куполом, що обертається, для рефрактора Цейса.
Брав участь спільно з Н. Г. Пономаревим в розробці одного з перших спектрогелиоскопів для дослідження сонячної фотосфери і хромосфери, який дозволяє всебічно вивчати рух газів у сонячній атмосфері. Як науковий керівник аспірантки перших післявоєнних літ В. А. Федорець, брав участь в створенні першого каталогу деталей Місячної поверхні. Згодом під його керівництвом Комісією з дослідження умов на Місяці та планетах, а точніше її підкомісією по природі місячної поверхні, а пізніше В. І. Єзерського, на основі цього каталогу в СРСР проводились роботи з вибору місць примісячення апаратів м'якої посадки і станцій для забору місячного грунту.
У 1948 р обраний дійсним членом АН УРСР. Більше 15 років очолював Комісію з фізики планет Астрономічної ради АН СРСР, яка була створена за його ініціативою у 1949 р.
Входив до складу керованої Плужниковим В. Х. експедиції у селище Кобеляки Полтавської області , метою якого було спостереження сонячного затемнення 30 червня 1954 р.
Йому також вдалося здійснити і свою мрію про великий телескопі для харківських астрономів. В 1963 р. в селищі Гракове Чугуївського району, в 75 км від Харкова, були побудовані вежі, де було встановлено планетний телескоп АЗТ-8 з діаметром дзеркала 700 мм і сонячний телескоп АФР-2, та приміщення для співробітників. Відомо, також, що він був співробітником Сімеізської обсерваторії при вивчені зворотнього боку Місяця, отримуючи дані з супутника "Луна-3" з 1959 р.
У 1969 р. удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
29 квітня 1971 р. вчений помер.
Він є засновником харківської школи планетознавства, академік АН Української СРСР. Заслужений діяч науки і техніки Української СРСР. Член Міжнародного Астрономічного Союзу. Голова Астрономічного Ради АН УРСР. Він є одним із засновників товариства «Знання» в Харкові. Брав участь в організації Харківського планетарію, який був відкритий у квітні 1957 р., а також один з авторів і редактор першого «Атласу зворотного боку Місяця». Йому належать великі відкриття у вивченні планет сонячної системи, зокрема Марса, Юпітера.
Він був членом КПРС з 1940 р. Він був депутатом Верховної Ради СРСР 4-5-го скликань.
Він є автором близько 600 друкованих робіт, сконструював спектро-геліоскоп для дослідження Сонця.
Його ім'ям був названий кратер на Марсі, мала планета 2883 Barabashov.
У 1992 р. НАН України запроваджено премію імені М. П. Барабашова.
Основні публікації:
1. Барабашов Н. П. Краткий очерк достижений планетной астрономии и изучения Солнца в СССР за 20 лет. — Мироведение, 1937, 5, 310 — 319.
2. Барабашов Н. П. Развитие взглядов в области космогонии Солнечной системы (краткий очерк). Харьков, 1953.
3. Барабашов Н. П. Исследование физических условий на Луне и планетах.- Харьков: Изд-во Харьковского гос. университета, 1952.- 270с.
4. Барабашов Н. П. Атлас обратной стороны Луны. - Издат. "Наука", 1960, Том 1.-149с.
Джерела інформації:
1 Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Астрономы: Биографический справочник. — Киев: Наук. думка, 1986.—510 с.-C.29
2 Справочный биографический материал (Более подробные сведения даны в сборнике «Астрономия в СССР за 30 лет», ГИТТЛ, 1948 г. )
3 Pavlenko Ya. V., Vavilova I. B., Kostiuk Т. Astronomy in Ukraine. Organizations and strategies in astronomy. — Springer-Verlag, 2005.—Vol. 6.—P. 6
4 Историко-астрономические иследования / Ин-т истории естествознания и техники им. С. И. Вавилова.- М.:Наука. 1955- Вып.28 / Отв. ред. Г. М. Идлис.-2003.- С.42
