Фесенков Василь Григорович Основні факти:
Дати життя: 13.01.1889 - 13.03.1972
Місце народження: м. Новочеркаськ, Область війська Донського, Російська імперія
Навчався: Імператорський Харківський університет, Харківська губернія, Російська імперія (з 1999 р. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харківська область, Україна) (1906-1911);
Область досліджень: історія астрономії, фізика комет, астрофізика, Юпітер і супутники, Сатурн і супутники, фізика Сонця, фізика планет, малі тіла Сонячної системи, зоряні каталоги, фотометрія, приладобудування, геофізика, популяризація астрономії. Кандидатська дисертація: Про природу Юпітера (1913 Імператорський Харківський університет); Докторська дисертація: Зодіакальне світло (1914 Парижський університет (Сорбонна));
Біографія:
Народився 1 (за Юліанським календарем або 13 за Григоріанським календарем) січня 1889 р. у м. Новочеркаськ Області війська Донського Російської імперії в сім'ї викладача математики і фізики.
Будучи учнем Новочеркаського реального училища, він жваво цікавився точними науками і при цьому успішно займався з усіх предметів. Інтерес до астрономії у нього виник ще в шкільні роки. Він сам виготовив невеликий телескоп і проводив спостереження з даху свого будинку. Перечислити Ефемериду комети Фінлео, він знайшов її в 1906 р за допомогою цього телескопа.
У 1906 р. вступив до Імператорського Харківського університету. Ще студентом він почав активну наукову роботу. На другому курсі він виконав першу наукову роботу «Спосіб визначення сонячного паралакса». Згодом його досладження "Визначення кінцевої орбіти комети Морхауза" було відмічене золотою медаллю університету, результатом спостережень Юпітера на рефлакторі Мерца стали дві публікаціі у 1911 р.
У 1911 р. закінчив Імператорський Харківський університет.
В 1912 р. молодий вчений, учень Л.О. Струве, був комадирований до Парижу, де сконструював поверховий фотометр, за допомогою якого спостерігав зодіакальне світло в Медоні і Ніцце. Повернувся у Харків у 1914 р.
У 1913 р. (за іншими даними лише в 1917 р.) захистив магістерську дисертацію "Про природу Юпітера" у Імператорському Харківському університеті.
Повернувшись до Харкова, він вивчає свічення нічного неба, займається фотометрією зон і полос Юпітера за допомогою створеного ним візуального фотометра. Результати спостережень були опубліковані в двох роботах 1915 і 1917 років. Взагалі, він вважається першим, хто розпочав в університеті вивчення Місяця, великих і малих планет.
У 1916-1919 рр. викладав курс астрофізики студентам Харківського університету, отримавши місце приват-доцента університету після здачі магістерських іспитів в 1915 р.
У лютому 1914 р. разом з М. М. Євдокимовим за допомогою астрографа, закріпленого на шестидюймовому рефракторі, В. Г. Фесенков виконав ретельні спостереження яскравої довгоперюдичної комети Делавана, період обертання якої дорівнює мільйонам років.
У 1914 р. приймав участь в експедиції для спостереження повного сонячного затемнення в м. Геническ в серпні 1914 р. Також приймав участь в спостереженнях сонячних затемнень 1927 р., 1936 р, 1941 р. і 1945 р.
у 1914 р. він захистив в Сорбоні (Франція) докторську дисертацію "Зодіакальне світло".
В 1920 р. він пройшов за конкурсом на посаду професора механіки Донського політехнічного інституту в м. Новочеркаськ і професора Новочеркаського педагогічного інститута, де він завершив свою докторську дисертацію "Еволюція Сонячної системи" і в томуж році представив у Харківському університеті, але захист не відбувся бо вчені звання на той час були відмінені.
В 1921 р. вчений став одним із засновників Російського астрофізичного інституту, який в 1923 р. був перейменований в Державний астрфізичний інститут.
В вересні 1921 р., доцент із Новочеркаська, голова єкспедиції для пошуку місця на Кавказі для астрономічної обсерваторії був представлений членам Московського товариства любителів астрономії.
В наступних роках вчений провів ще ряд наукових екпедиицій: в 1927 р. провів експедицію поблизу м. Одеса у м. Сухий Лиман для дослідження ряду питань атмосферної оптики, светіння нічного неба, і визначення колоривих показників зір, в 1934 р. експедицію в м. Китаб для дослідження светіння нічного неба, експедиції в 1937 р. на Карадаг і в 1943 р. і 1944 р. в с. Бутаковка поблизу м. Алма-Ати Казахстанської РСР для вивчення прозорості атмосфери, в 1946 р. на гору Лапоть поблизу м. Талгар в Алма-Атинської областідля Казахстанської РСР для дослідження зодіакального світла та прозорості земної атмосфери. В 1947 р. він керував експедицією з дослідження місця падіння Сихоте-Алінського метеорита. В 1948 р. була проведена експедиція в пустиню Сари-Ішік-Отрау і в 1949 р. - на озеро Ісик-Куль для дослідження светіння нічного неба, зодіакального світла та розсіювання світла в земній атмосфері. Влітку 1957 р. була проведена експедиція в степний район Аксенгер в Алма-Атинської області Казахстанської РСР для дослідження зодіакального світла, а в осени того ж року проводив дослідження зодіаеального світла в Ливійській пустелі Єгипту, де він також прочитав декілька лекцій в Каїрському університеті та Хелуанській обсерваторії.
Працював в Харківському державному університеті до 1922 р. і надалі підтримував тісні зв'язки з Харківськими астраномами. Деякий час завідував секцією астромеханіки та астрофізики науково-дослідної кафедри Харківського інституту народної освіти, як тоді називався університет. В цей період він виконав роботу по теорії сутінків і склав фотометричний каталог 1155 зір.
З 1924 р. був відповідальним редактором «Астрономічного журналу».
У 1926 р. був опубліуований за його спостереженням фотометричний каталог 1155 зір.
у 1928 р. йому було присуджено науковий ступінь доктора наук за сукупністю робіт.
Протягом 1930 - 1941 р. і після 1964 р. працював в Московському державному університеті.
В 1935 р. він був обраний академіом АН СРСР, а у 1946 р. обраний академіком АН Казахської РСР.
В липні 1935 р. у складі делегації СРСР брав участь в засіданнях Паризької асамблеї Міжнародного астрономічного союзу, де було підтверджено офіційний вступ Радянського Союзу до Міжнародного астрономічного союзу.
З 1945 р. астроном був головою Комітету з метеоритів АН СРСР.
Він є організатором ряду астрономічних установ, зокрема у 1923 р. організував в Москві Астрофізичний інститут, та в 1942 р. Інститут астрономії і фізики при Казахському філії АН СРСР, яким керував до 1964 р.
Помер 13 березня 1972 р.
Наукові праці стосуються різних областей астрономії: фізики Сонця і Місяця і планет і Сонячної системи вцілому, фізики зір, туманностей космогонії, метеорів. Зокрема, в статті "Чи можуть комети складатися з антиматерії?" // Земля і Всесвіт, 1966, № 4 він в популярній формі роз'яснив, чому антитіла не можуть існувати не тільки в Сонячній системі, а й взагалі в нашій Галактиці.
Згідно його Ротаційної гіпотези, яка була вперше опублікована в 1922 р., Сонце й її планети утворилися одночасно ізгазопилевой туманності в єдиному процесі розвитку цього комплексу холодної матерії. Спочатку все планети мали однаковий хімічний склад. Однак надалі менш масивні і ближчі до Сонця планети втратили первинні легкі елементи (водень і гелій). Комети і асьтероїди він вважав результатом загибелі в наслідок розірвання планети, яка колись рухалась по орбіті між Марсом і Юпітером.
Він розробив також теорію утворення зір волокон газопилевих туманностей в місцях, де слабка гравітаційна взаємодія з сусідами дозволяє протозорям зберігати стабільність і не бути розірваними припливними силами сусідів.
В 1934 р. розробив методику визначення температур сонячних плям та факелів по їх яскравістю, визначеній за фотографіями сонячного диску. Його перша робота стосовно Сонця присвячена обертанню Сонця та еволюції зірки.
У 1943 довів неспроможність гіпотези Дж.Х. Джинса про походження Сонячної системи: разом із П. П. Парійським розрахував орбіти тіл, вирваних із Сонця під впливом близької зірки, і знайшов відповідності з Сонячної системою.
Розробив ореольний фотометр і ряд інших астрофізичних приладів.
Він був інціатором і науковим керівником-теоретиком і розробником геофізичних і геодезичних досліджень за допомогою штучних супутників Землі.
Він в 1949 р. підтвердив припущення Астаповича І. С. про те, що земна атмосфера має сяючий газовий хвіст, який і у комет витягнутий завжди в сторону протилежну від Сонця.
Крім наукової роботи приділяв велику увагу популяризації астрономії.
На його честь названі кратер на Місяці, кратер на Марсі, мала планета 2286 Фесенков.
Основні публікації:
1. Фесенков В. Г. Аристарх Аполлонович Белопольский (1854— 1934).— В кн.: Люди русской науки. Т. 1, М.— Л., 1946, 171 — 178.
2. Фесенков В. Г. Очерк истории астрономии в России в XVII и XVIII столетиях.— Тр. ин-та истории естествознания. 1948, 2, 3 — 25
3. Фесенков В. Г. Метеориты и метеорное вещество: Избр. тр.- М.: Наука, 1978.-250с.
4. Парийский Н.Н., Огородников К.Ф., Фесенков В.Г. - Исследование влияния учета параллаксов звезд и галактического вращения на определение лунно-солнечной прецессии Ньюкома - Труды ГАИТИ, т.6, вып.1, с.104-194.(1935)
Джерела інформації:
1 Hockey T., Trimble V., Williams Th. R., et al. The Biographical Encyclopedia of Astronomers. — New York: Springer, 2007.—Vol. 1, 2.—1341 p.
2 Воронцов-Вельямінов Б. А. Астрономическая Москва в двадцатые годы // Историко-астрономические исследования. Москва: Наука, 1986.- выпуск XVIII. -С.349, 359
3 Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Астрономы: Биографический справочник. — Киев: Наук. думка, 1986.—510 с.-С.327-328
4 Дивари Н. Б. В. Г. Фесенков — выдающийся астрофизик // Историко-астрономические исследования.—1990.—Вып. 22.—С. 302—326.
