Шкуратов Юрій Григорович Основні факти:
Дата народження: 23.09.1952
Місце народження: м. Станіслав, Станіславська область, Українська РСР
Навчався: Харківський державний університет імені О. М. Горького (з 1999 р. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) (1975);
Область досліджень: каталог деталей Місячної поверхні, фізика планет, малі тіла Сонячної системи, космічні місії, дослідження Місяця. Кандидатська дисертація: Оптичні властивості Місяця: спостереження та інтерпретація (1980 Державний астрономічний інститут імені П. К. Штернберга, Московський державний університет імені М. В. Ломоносова); Докторська дисертація: Зворотнє розсіяння неполяризованого світла випадково- неоднорідними поверхнями (1993 );
Біографія:
Народився 23 вересня 1952 р. у м. Станіслав (з 1962 р. м. Івано-Франківськ) Станіславської області Української РСР в сім'ї військового. Виховувався в багатодітній родині.
В 1961 р. сім'я перехала в селище Баладжари біля м. Баку. У 1964 р. вони переїхали з Баладжарів до 1 мікрорайону Баку, де нввчався в школі №159 з 3 класу.
Навчаючись в 6-му класі зацікавився астрономією, а наступного року приєднався до астромічного гуртка Палацу піонерів, керованого астрономом-любителем і конструктором телескопів С. І. Соріним. Навчаючись в 10-му класі він провів всі уроки астрономії у своєму класі.
У 1975 р. закінчив Харківський державний університет імені О. М. Горького. В 1970 р. він поступиив на фізичний факультет університету і на 3-му курсі за розподілом був прикріплений до кафедри загальної фізики.
Ще будучи студентом Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства. В 1974 р. після повернення з м. Баку, где того року проходив з'їзд товариства, став співробітником Астрономічної обсерваторії Харківського державного університету імені О. М. Горького. Будучи студентом він цікавився цими проблемами зоряних ланцюжків та так званими кільцями Ісерштедта.
В 1976 р. вступив в заочну аспірантуру.
Разом з Акімовим Л. П., Євсюковим М. М. та Єзерським В. Й. виконав великий цикл робіт по встановленню зв'язку між оптичними та геологічно-морфологічними властивостями Місячної поверхні. Приймаючи участь в створенні "Атласа зворотнього боку Місяця", разом з Акімовим Л. П., Євсюковим М. М. та Псарьовим В. О. виконав картографію видимої півкулі Місяця і окремих його частин, а також межової зони та зворотнього боку Місяця. Були вивчені фотометричні і поляриметричні властивості зразків місячного грунту, доставленого КА «Луна-16, -20, -24». Спільно з роботами співробітників ГЕОХІ АН СРСР ці дослідження були відзначені бронзовою медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР. Разом з Акімовим Л. П. та Тишковець В. П. розробив інтерплетацію опозиційного ефекту та поляризаційних властивостей безатмосферних небесних тіл та розсіянню світла несферичними частицями.
Розвинув разом з Р. В. Бондаренко, В. Г. Кайдашем, М. А. Креславским, В. В. Корохіним, Н. В. Опанасенко, Д. Г. Станкевичем, Л. В. Старухіною, і Ю. Ф. Великодським в обсерваторії Харківського університету методи дистанційної діагностики, які дозволили побудувати карти розподілу по місячній поверхні хромофорних (залізо і титан) та інших породоутворюючих елементів (Mg, Ca, O), а також концентрації гелію, карти росподілу товщини місячного реголіту і параметрів його шорсткості. Також він разом з М. А. Креславським, Н. В. Опанасенко, В. А. Псарьовим, Д. Г. Станкевичем та В. Г. Кайдашем побудовав ряд карт різних характеристик місячної поверхні за даними космічної зйомки, виконаної КА «Зонд-6, -8», «Луна-22», «Клементина», «Лунар Проспектор», «Смарт-1».
У 1980 р. захистив в Державному астрономічному інституті імені П. К. Штернберга Московського державного університету імені М. В. Ломоносова кандидатську дисертацію на тему: «Оптичні властивості Місяця: спостереження та інтерпретація» за спеціальністю «Астрофізика». Основний матеріал він отримав, провівши спектрометричні спостереження Місяця в Шемахінській астрофізичній обсерваторії і беручи участь в оптичних вимірах місячного грунту, які проводив у Інституті геохімії та аналітичної хімії імені В. І. Вернадського Л. А. Акімов.
На початку 1981 р. колективом вчених під керівництвом Ю. Г. Шкуратова були побудувані перші стереопанорами поверхні Венери за даними радіолокації на довжині хвилі близько 13 см. Вони також провели кореляційний аналіз глобальних розподілів висот і параметра шорсткості поверхні для декаметрових масштабів.
Лабораторні фотополяриметричні виміри, які Ю. Г. Шкуратов провів у 1983–1984 рр. на інструменті, виготовленому Л. А. Акімовим, переконливо показали для світлих порошків чітку залежність параметрів негативної гілки фазової залежності поляризації від розміру частинок практично монодисперсних порошків.
У 1986 р. старший науковий співробітник Астрономічної обсерваторії Харківського державного університету імені О. М. Горького з Дудіновим В. М., Цвєтковою В. С., Корнієнко Ю. В., Станкевичем Д. Г., Бабічевим А. А. і Парусимовим В. Г. був нагороджений Державною премією УРСР в галузі науки і техніки за цикл робіт "Аналогова та цифрова обробка астрономічних зображень".
В кінці 80-х рр. ХХ століття в результаті обробки отриманих за допомогою розробленого В. Г. Парусімовим мікрофотометра, електронних даних шляхом скануванням великої кількості зображень Місяця, зокрема таких, які були отримані за допомогою поляризаційного фільтра, разом з В. Г. Парусімовим та М. В. Опанасенко вони довели, що поляриметрія Місяця є змістовною, а відкриті раніше поляриметричні аномалії місячної поверхні не є артефактами і існують насправді. Іншим успіхом була їхня спільна робота по отриманню розподілу по місячному диску ступеня негативної поляризації світла, розсіяного Місяцем при фазовому куті близько 10°.
Разом з Ю. В. Корнієнко розробляли оптичні експерименти для радянського полярного місячного супутника, політ якого планувався на 1988 р., але якому так і не судилося злетіти.
На початку 90-х М. О. Креславський, В. В. Корохін, Д. Г. Станкевич, Ю. Г. Шкуратов та М. В. Опанасенко отримали перші зображення фазового відношення за телескопічними знімками, отриманими при різній лібрації, за допомогою розроблених алгоритмів суміщення зображень та складених комп'ютерних програм. Отримані результати підтвердили те, що 10 років до того Ю. Г. Шкуратов отримав за Якимівськими зображеннями за допомогою набагато менш точного фотографічного методу.
У 1993 р. захистив докторську дисертацію "Зворотнє розсіяння неполяризованого світла випадково- неоднорідними поверхнями" за спеціальністю «Геліофізика та фізика Сонячної системи».
В 1993 р. став завідувачем відділу «Дистанційного зондування планет» Астрономічної обсерваторії Харківського державного університету імені О. М. Горького.
у 2000 р. Видавництво МАЇК і Російська академія наук присудила премію за кращі публікації в журналі «Астрономічний Вісник» в 1999 р. колективу вчених Харківської обсерваторії Н.В. Бондаренко, В.Г.Кайдашу, Л.В. Старухіній, Ю.Г. Шкуратову.
З 29 червня 2004 р. директор Науково-досвідного інстиитуту астрономії Харківського національного університетуімені В. Н. Каразіна. Вніс великий внесок в розвиток теорії відображення світла шорсткими поверхнями, а також у вивчення Місяця та інших безатмосферних тіл Сонячної системи, професор.
На основі комплексного аналізу сучасного стану дослідження Місяця у співдружності з Головною астрономічною обсерваторією НАН України астрономами була побудована модель «Місяць-2004» для українського полярного супутника Місяця «Укрселена». Виконавцями теми були Ю.Г. Шкуратов, В.С. Кислюк, Л.М. Литвиненко, Я.С. Яцків.
Лауреат Державної премії України та премії імені Н. П. Барабашова НАН України.
У 2009 р. він був обраний до складу Ради Української астрономічної асоціації.
Він є віце-президентом Української астрономічної асоціації з питань астрономічної науки та освіти.
Він є членом Міжнародного астрономічного союзу, членом Відділення планетних наук Американського астрономічного товариства, член-кореспондентом Національної академії наук України, членом редколегії наукових журналів «Кінематика і фізика небесних тіл» і «Journal of Quantitative Spectroscopy and Radiative Transfer». Викладає курси: оптика планетних поверхонь, методика і організація наукової роботи в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.
З 2008 р. він входить до складу секції "Ядерна фізика, радіофізика та астрономія" Департаменту науки та інноватики НТУУ "КПІ".
Деякий час був співробітником Радіоастрономічного інституту НАН України.
У 2022 р. йому було присуджено Медаль О. Я. Орлова.
Його ім'ям названа мала планета 12234 Шкуратов.
Він першим побудував теоретичну модель негативної поляризації світла планетних реголітів, засновану на механізмі когерентного посилення зворотного розсіювання, та підтвердив її вимірами. Також йому вдалося вирішити задачу затінення для випадково нерівної поверхні в наближенні двоточкової гауссівської щільності розподілу висот поверхні, причому для довільної геометрії світлорозсіювання, йому вдалося узагальнити закон Акімова Л. П.
Основні публікації:
1. Современный очерк истори астрономии в Харьковском университете / Ю. В. Александров, Ю.Г. Шкуратов //200 лет Харьковской астрономии / Под ред. Ю. Г. Шкуратова. — Харьков: Харьков. нац. ун-т им. В. Н. Каразина, 2008.—632 с.-С.79-93
2. Korokhin V.V., Velikodsky Yu.I., Shalygin E.V., Shkuratov Yu.G., Kaydash V.G., Gorden V. Retrieving lunar topography from multispectral LROC images. Planetary and Space Science. 2014. Vol. 92, p. 65–76.
3. Kaydash V., Shkuratov Y., Videen G. Dark halos and rays of young lunar craters: A new insight into interpretation. Icarus 2014. Vol. 231, p. 22-33.
4. Hines D.C., Videen G., Zubko E., Muinonen K., Shkuratov Y., Kaydash V.G., Knight M.M., Sitko M.L., Lisse C.M., Mutchler M., Hammer D., Yanamandra-Fisher P.A. Hubble space telescope pre-perihelion ACS/WFC imaging polarimetry of comet ISON (C/2012 S1) at 3.81 AU. Astrophysical Journal Letters. 2014. Vol. 780, L32, 5 p.
Джерела інформації:
1 Pavlenko Ya. V., Vavilova I. B., Kostiuk Т. Astronomy in Ukraine. Organizations and strategies in astronomy. — Springer-Verlag, 2005.—Vol. 6.—P.22
2 На картах Солнечной системы/Ю. В. Александров//Universitates. – 2003. – № 3 (15).- с.236
3 www.ukrastro.org.ua
4 www.ukrastro.org.ua
