Герасимович Борис Петрович Основні факти:
Дати життя: 31.03.1889 - 30.11.1937
Місце народження: м. Кременчуг, Полтавська губернія, Російська імперія
Навчався: Імператорський Харківський університет, Харківська губернія, Російська імперія (з 1999 р. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харківська область, Україна) (1910-1914);
Область досліджень: теоретична астрономія, астрофізика, фізика Сонця, джерела зоряної енергії, змінні зорі, математика, емісійні туманності, нестаціонарні зірки. Докторська дисертація: Присвоєно науковий ступінь доктора без захисту дисертації (1934 Головна астрономічна обсерваторія, м. Ленінград, Російська РСР);
Біографія:
Народився 31 (за іншими даними 19 (за Грегоріанським календарем або 7 за Юліанським )) березня 1889 у м. Кременчуг колишньої Полтавської губернії Російської імперії (за іншими даними безпосередньо в м. Полтава) в сім'ї лікаря.
У 1909 р. закінчив екстерном гімназію в Полтаві, куди вступив у 1899 р. і з якої в 1906 р. був відрахований з останнього класу гімназії без права вступу до інших навчальних закладів за участь в революційному русі та чотири рази був засуджений.
У 1914 р. закінчив Імператорський Харківський університет, у який вступив у 1910 р. Протягом 1914-1917 рр. проходив підготовку до професорського звання. У 1916 р. пройшов стажування в Пулково у Белопольського А. А. і Костинського С. К. (за іншими даними навчався в аспірантурі Пулковської обсерваторії протягом 1914-1917 рр.). У 1917 р., після повернення з Пулковської обсерваторії в Харківський університет, він успішно «тримає» магістерський іспит і стає приват-доцентом Імператорського Харківського університету.
У 1914 р. приймав участь в експедиції для спостереження повного сонячного затемнення в м. Геническ в серпні 1914 р.
У 1915 р. разом з М. М. Євдокімовим за допомогою астрографа, закріпленого на шестидюймовому рефракторі, здійснював фотографування комети Меліша 1915а та низки туманностей.
Протягом 1919-1931 рр. був професором різних вищих навчальних закладів Харкова. Працював в Харківському інституті народної освіти протягом 1922-1929 рр. Читав курси астрономії, теоретичної механіки, аеродинаміки. Протягом 1920- серпня 1933 рр. був штатним співробітником університетської обсерваторії, працював на посаді старшого астронома.
У 1930 р. він був замісником голови секції науки Держплана УСРСР.
Протягом літа 1926-1929 рр. працював Гарвардській астрономічній обсерваторії в м. Кембрідж у США за запрошенням її директора Х. Шеплі.
Протягом 1924-1928 рр. астроном був обраний членом багатьох відомих европейських та американських наукових астрономічних товариств, протягом 1930-1934 рр. був членом французького фізичного товариства. а з 1930 р. він був членом Національного географічного товариства США.
У грудні 1934 р., у зв'язку з відновленням (з січня 1934 р.) скасованих після революції вчених ступенів і звань, йому, без захисту дисертації, присвоєно ступінь доктора фізико-математичних наук.
Протягом 1933-1937 рр. професор працював директором Пулковської обсерваторії, будучи запрошеним спочатку завідувати новоствореним астрофізичним сектором у 1931 р. З 1934 р. був головою Комісії з дослідження Сонця Головній астрономічній обсерваторії СРСР.
В липні 1935 р. у складі делегації СРСР брав участь в засіданнях Паризької асамблеї Міжнародного астрономічного союзу, де було підтверджено офіційний вступ Радянського Союзу до Міжнародного астрономічного союзу.
Був членом Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства.
В Пулково керував Комісією по дослідженню Сонця та академічною комісією по підготовці до спостереження затемнення 19 червня 1936 р.
З початком репресій 1930-х захищав заарештованих колег. Він также був заарештований 28 червня 1937 р. по "пулковській справі". Виїзною сесією Військової Колегії Верховного Суду СРСР в закритому засіданні в Ленінграді (нині Санкт-Петербург) 30 листопада 1937 р. визнаний винним у злочині, передбаченому ст. 58 п. 6, 7, 8 і 11 КК РРФСР і засуджений до вищої міри покарання - розстрілу з конфіскацією всього, особисто йому належного майна. В той же день вирок був виконаний. Помер у м. Ленінград (за іншими даними в м. Москва). У 1956 р. Головною військовою прокуратура СРСР було проведено додаткове розслідування обгрунтованості засудження в 1937 р. Герасимовича Б. П. Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР № 4н-025898/56 від 23 березня 1957 р. вирок Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 30 листопада 1937 р. в відношенні Герасимовича Бориса Петровича скасовано і справу про нього припинено за відсутністю складу злочину. Вчений був повністю реабілітований посмертно.
З початку 1920-х вів дослідження за трьома напрямками: I. Фізика дифузної матеріїтв оболонках гарячих нестаціонарних зірок, в емісійних туманностях, міжзоряному середовищі
та планетних атмосферах. ІІ. Вивчення та еволюційна класифікація фізичних змінних зірок. ІІІ. Структура та динаміка Галактики. Вніс великий внесок у фізику зірок та Сонця і міжзоряного середовища, у вивчення будови Галактики.
З його ім'ям пов'язують становлення сонячної тематики в дослідженнях обсерваторії Харківського університету. Він є автором більше як 170 статей зі спеціальних питань астрофізики та зоряної астрономії, загальним питанням астрономії (історії, організації, персоналії, включали вчені курси) Також до наукових інтересів входили механика та аеродинаміка; він викладав ці дисципліни, будучи завідувачем секціі аеромеханіки кафедри астрономії фізичного факультету Харківського інституту народної освіти з 1922 р. та кафедри теоретичної механіки з 1929 р.
В 1928 р. астроном став лауреатом Премії імені А. Кресси-Моррісона Нью-Йоркської АН.
Одним з перших почав вивчати природу планетарних туманностей і працював над цією тематикою протягом 1919-1931 рр. Досліджував фізичні умови в них і різні їх форми як фігури рівноваги газових мас, що знаходяться під дією сил тяжіння центральної зірки і відштовхуючих сил світлового тиску; визначив світності центральних зірок і висловив підтверджене подальшими дослідженнями припущення про малість їх мас. У 1919-1922 рр. вперше у планетарних туманностях враховував роль як світлового тиску і тяжіння центральної зірки, а й в'язкості в туманностях. Для моделей О- і В-зірок і G- і М-гігантів у 1924 р. оцінив розміри частинок у їх газопилових оболонках, їх відстані від зірки та розміри стійких оболонок. Першим у СРСР став досліджувати механічні та фізичні властивості планетарних туманностей з урахуванням квантової теорії випромінювання. Пояснив ранні спектри ядер планетарних туманностей високим значенням їх іонізаційних потенціалів і вивів у 1927 р. більш загальну формулу іонізації речовини самих планетарних туманностей, ніж формула Саха для зоряних атмосфер, показавши, що планетарні туманності лише 10-5—10-6 атомів Н нейтральні; доповнив у 1927 р. висновки Мензела, показавши, що маси ядер планетарних туманностей дуже малі і, можливо, є результатами катастрофічного стиснення нормальних зірок, і що планетарні туманності можуть бути навколо всіх нестаціонарних зірок. Допускав утворення планетарних туманностей як шляхом безперервного закінчення речовини центральної зірки, так і порційним скиданням, схожим на нові
зірки. Вивчав цефеїди, напівправильні та довгоперіодичні зірки. Визначив або уточнив елементи (періоди, блиск у mах та min) та тип змінності понад 70 зірок, відкрив змінність 32 зірок, встановив верхню межу періоду класичних цефеїд, уточнив нуль-пункт залежності «період-світність» для галактичних цефеїд. Встановив та пояснив мультиперіодичність напівправильного типу RV Тельця, відкрив зміну періодів у довгоперіодичних Ме-зір; вказав на еволюційний зв'язок різних фізичних змінних та нових зірок, планетарних туманностей та газопилових оболонок у нестаціонарних зірок; першим запропонував у 1936 р. класифікацію нових зірок.
Одним з перших вказав на необхідність врахування міжзоряного поглинання світла при вивченні структури Галактики, застосував оригінальний метод оцінки міжзоряного поглинання за допомогою цефеїд.
У 1934-1937 рр. запропонував "унітарну модель Галактики" як спіральної зоряної системи.
У 1927 р. спільно з В. Лейтеном визначив відстань Сонця від галактичної площини та у 1932 р. уточнив його відстань від центру Галактики; у 1931 р. першим після Еддінгтона оцінив роль іррегулярних сил у ній. Розробляв теорію іонізації в зоряних атмосферах і в міжзоряному газі (поправки до формули Саха при відхиленнях від термодинамічної рівноваги); в 1929 р. спільно з О. Струве розглянув фізичні умови в міжзоряному газі з врахуванням утворення ліній поглинання в ньому.
У 1928 р. спільно з Д. Мензель виконав піонерську роботу, присвячену джерелам зоряної енергії, в якій процеси звільнення внутрішньозіркової енергії розглядалися з точки зору статистичної механіки. Першим серед астрономів серйозно розглянув астрономічні аспекти космічних променів.
Велика кількість робіт присвячено змінних зірок - дослідження періодів та форм кривих блиску, спектральних особливостей, показників кольору і абсолютних величин долгоперіодіческіх і напівправильних змінних, цефеїд, зірок типу ρ Лебедя. Отримав оцінки загального числа змінних зірок кожного типу на основі теоретико-імовірнісних міркувань.
В 1934 р. детально вивчив Ве-зірки, розглянув проблему витікання речовини з них під дією тиску випромінювання, а також пов'язані з цим питання стану речовини в розширюються оболонках зірок.
На його честь були названі кратер на Місяці, мала планета 2126 Герасимович.
Основні публікації:
1. Герасимович Б. П. Фізика Сонця.- Харків ; Київ : ТЕХНIЧНО-ТЕОРЕТИЧНЕ ВИДАВНИЦТВО (АНТВУ),1933.-138с.
2. Герасимович Б. Г. Физика Солнца. - 2-е изд., перераб. и доп. - Харьков: Гос. научн.-технич. изд-во Украины ОНТИ НКТП, 1935.-189с.
3. Otto Struve,B. P. Gerasimovich. Physical properties of a gaseous substratum of the Galaxy. Astrophys. J. 69:7-33. (1929)
4. Герасимович Б. П. Сказки и наука о происхождении мира / Б. Герасимович. – Изд. 3-е. – Х. : Госиздат Украины, 1924. – 36 с.
Джерела інформації:
1 Hockey T., Trimble V., Williams Th. R., et al. The Biographical Encyclopedia of Astro-nomers. — New York: Springer, 2007.—Vol. 1, 2.—1341 p.
2 Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Астрономы: Биографический справочник. — Киев: Наук. думка, 1986.—510 с.
3 Еремеева А. И. Жизнь и творчество Б. П. Герасимовича // Историко-астрономические исследования.—1990.—Вып. 22.—С. 253—301.
4 Огородников К. Ф. Памяти Б. П. Герасимовича // Развитие методов астрономических исследований. — М., Л., 1979.—С. .509—515.
