Ейгенсон Моріс (Мориц) Семенович (Соломонович) Основні факти:
Дати життя: 21.01.1906 - 15.08.1962
Місце народження: м. Катеринослав, Катеринославське намісництво, Російська імперія (з 2016 р. м. Дніпро, Дніпропетровська область, Україна)
Навчався: Ленінградський державний університет (з 1991 р. Санкт-Петербурзький державний університет) (1927);
Область досліджень: Юпітер і супутники, позагалактична астрономія, космологія, фізика Сонця, сонячно-земні зв'язки, геофізика
Біографія:
Народився 8 (за Юліанським календарем або 21 за Григоріанським календарем) січня 1906 р. у м. Єкатеринослав Катеринославського намісництва Російської імперії (з 2016 р. м. Дніпро Дніпропетровської області України)в сім'ї комерсанта.
У 1927 р. закінчив Ленінградський державний університет, потім — аспірантуру при університеті, згодом викладав у ньому, в 1939 р. став професором.
В 1929 р. став одним із організаторів і керівників при Ленінградському державному університеті секції міжпланетних повідомлень, що об'єднує науковців і студентів фізмату і хімфаку - астрономів, механіків, фізиків, хіміків. Секція влаштовує лекції, доповіді, семінари і згодом вела експерименти в області реактивного руху.
Коли у квітні 1932 р. Астрономічна обсерваторія Ленінградського державного університету з навчальної астрономічної обсерваторії реорганізована в самостійний науковово-дослідний тінститут, став завідувачем сектором астрофізики і теоретичної астрономії і вченим секретарем астрономічної обсерваторії.
Одночасно в 1934-1953 рр. працював в Пулковської обсерваторії та протягом 1938-1951 рр. був завідувачем відділом служби Сонця.
У 1932-1943 рр. досліджував поглинання світла всередині галактик та у міжгалактичному середовищі і підтвердив випадковість розподілу у просторі напрямків осей обертання спіральних галактик, через видиму упорядкованість яких відносно Галактики деякі астрономи, зокрема Рейнольде, заперечували теорію «острівних» всесвітів.
У 1934 р. спільно з Л. В. Мисовським проводив експерименти, в яких за допомогою камери Вільсона довів присутність нейтронів в складі космічних променів.
З 1938 р. отримав науковий супінь доктора фізико-математичних наук.
Приймав участь в спільній експедиції Головної астрономічної обсерваторії СРСР, Кримської астрофізичної обсерваторії та Абастумянської астрофізичної обсерваторії зі спостереження сонячного затемнення 9 липня 1945 р., Сортавала (Карелія).
Протягом 1937-1951 рр. астроном був головою Сонячної комісії Астрономічної ради АН СРСР, керував роботою мережі служби Сонця в СРСР.
У 1952 р. в ході кампанії "по боротьбі з космополітизмом", був відсторонений від завідування відділом фізики Сонця Пулковської обсерваторії і звільнений з Ленінградського державного університету.
Протягом 1954-1959 рр.(за деякими даними з 1953 р.) очоював астрономічну обсерваторію Львівського державного університету імені І. Франка.
Помер 15 серпня 1962 р. у м. Львів Української РСР.
Наукові роботи вченого присвячені позагалактичній астрономії, космології, а також статистичному дослідженню сонячної активності і її геофізичних проявів. Також приділив увагу і досліжженннню Юпітера та його супутників.
У 1935–1938 рр. вчений досліджував галактичне поглинання світла. Показав, що у всіх спіральних галактиках є поглинає речовина. У 1938 р. вказав на наявність темної матерії між галактиками. Розробив нові методи визначення оптичної товщини Галактики. Остаточно встановив відсутність систематичної орієнтації в напрямках осей обертання у спіральних галактик. Автор першої у літературі часів Радянського Cоюзу монографії, присвяченої позагалактичній астрономії, - «Великий Всесвіт» (1936) та інших монографій.
Він також досліджував геофізичні ефекти, викликані сонячною активністю, що дозволило йому дати обгрунтовані прогнози деяких процесів на Землі, обумовлених впливом Сонця. Запропонував нові індекси сонячної активності. Встановив існування вікового сонячного циклу, який проявляється в деяких геофізичних явищах. Зокрема, розроблений ним індекс ā, характеризує потужність сонячних явищ, виявився вельми репрезентативним для подання 11-річного циклічного ходу таких великих процесів, як число глибоких циклонів над морями, що омивають Європу з півночі.
У 1957-1958 рр. виконав велику роботу по організації спостережень за програмою Міжнародного Геофізичного Року.
Основні публікації:
1. Эйгенсон М. С. Внегалактическая астрономия. М., 1960.-414с.
2. Эйгенсон М. С. Основные моменты истории вопроса о бесконечности Вселенной. II. От коперниканской эпохи до конца XIX в.— Природа, 1941, №6, 81 — 84.
3. Эйгенсон М. С. Исключительная группа солнечных пятен.— Природа, 1940, №8, 58 — 59.
4. Струве В. Я. Этюды звездной астрономии: монография/Редакция: Михайлова А.А., Переводчик: Эйгенсон М.С., Изд-во Акад. наук СССР, Серия: Классики науки, 1953.-231 с.
Джерела інформації:
1 Hockey T., Trimble V., Williams Th. R., et al. The Biographical Encyclopedia of Astronomers. — New York: Springer, 2013.—Vol. 1, 2.
2 Справочный биографический материал
3 pomnipro.ru
4 Астрономічна обсерваторія/Логвиненко О., Новосядлий Б.//Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка. В 2т. Т.1: А-К/ Виконавча рада: І.О. Вакарчук (голова) М.В. Лозинський (заст. голови), Р.М. Шуст (заст. голови), В.М. Качмар (відп. секретар) та ін. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка. 2011. – С. 162
