Козирєв Микола Олександрович Основні факти:
Дати життя: 02.09.1908 - 27.02.1983
Місце народження: м. Санкт-Петербург, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Навчався: Ленінградський державний університет (з 1991 р. Санкт-Петербурзький державний університет) (1924-1928);
Область досліджень: фізика Сонця, загальна теорія відносності, теоретична астрофізика, зоряні фотосфери, внутрішня будова зірок, джерела зоряної енергії, фізика планет, дослідження Місяця. Кандидатська дисертація: Без захисту дисертації присуджено вчений ступінь кандидата астрономії та геодезії (1932 ); Докторська дисертація: Джерела зоряної енергії та теорія внутрішньої будови зірок (1947 Ленінградський ордена Леніна державний університет);
Біографія:
Народився 20 серпня (за Юліанським календарем або 2 вересня за Григоріанським календарем) 1908 р. в м. Санкт-Петербург Санкт-Петербурзької губернії Російської імперії в сім'ї дворянина, який, за деякими даними, вийшовши з самарських селян, працював гірським інженером і згодом дослужився до дійсного статського радника. Мати була з роду купців Шіхобалових.
17-річний пітерський школяр надрукував статтю в науковому журналі. Першу ж професійну його роботу опублікують в вчених записках Англійського астрономічного товариства.
Літом 1917 р. сім'я переїхала з Петрограда в Самару.
Є дані, що він приймав участь у заняттях гуртка молодих «світознавців» при Російському товаристві любителів світознавства, який був організований в 1921 р. з ініціативи В.В. Шаронова. Цей гурток, який працював в 20-і роки, став справжньою школою, де отримали перші знання про Всесвіт багато молодих людей, які обрали астрономію своєї майбутньою спеціальністю. Молодь отримала можливість вести наукову роботу, користуючись консультаціями великих фахівців, бібліотекою, апаратурою суспільства. Хлопець входив до трійки найактівнішіх учнів гуртка.
Після закінчення середньої школи в 1924 р. поступив у Ленінградський педагогічний інститут імені А. І. Герцена, потім, за наполяганням професорів, перейшов на астрономічне відділення фізико-математичного факультету Ленінградського державного університету, який закінчив у 1928 р., і став аспірантом Головної астрономічної обсерваторії СРСР в Пулково. Його науковим керівником був А. А. Белопольский.
Працював в Ленінградському інституті інженерів залізничного транспорту, а потім в педагогічному інституті імені М. М. Покровського. В 1931 р. став професором інституту, де читав лекції з теорії відносності. Закінчення аспірантуру, того ж року зарахований спільно з В. А. Амбарцумяном в штат обсерваторії фахівцем першого розряду. З 1931 р. став співробітником Пулковської обсерваторії як спеціаліст першого розряду.
У 1932 р. без захисту дисертації йому присуджено вчений ступінь кандидата астрономії та геодезії
Через конфлікт з директором 8 березня 1936 р. був звільнений з Пулковської обсерваторії.
7 листопада 1936 р. у віці в 28 років, він був заарештований і 25 травня 1937 р. засуджений на десять років позбавлення волі в рамках «Пулковского справи» 1936-1937 рр. Близьких родичів також спіткала нелегка доля - заслання, так як вони не зреклися "ворога народу". Після судового вироку до травня 1939 р. він відбував "покарання" у Орловському централі, а потім відправлений у Сибір у Норійськ. З січня 1940 р. був переведений за станом здоров'я на Дудинську мерзлотну станцію, де працював геологом-розвідником, використовуючи розроблений "власноруч" метод визначення глибини залягання магнітної руди: визначення магнітометром градієнт і по градієнту визначати глибину залягання магнітної руди. З грудня того ж року він працював начальником станції по вивченню мерзлоти в центрі Евенкійської тайги, зайнявши цю посаду, будучи розконвойованим в'язнем ще з весни. 25 січня 1941 р. знаходячись в Норійській тюрмі, отримав другий 10-ти літній термін, нібито за ворожу агітацію серед ув'язнених, пережив жах загрози розстрілу. Після суду був призначений на роботу на металургійний комбінат інженером теплоконтролю. Навесні 1943 р. за станом здоров'я був переведений на роботу в Геологічне Управління Норильського комбінату інженером-геофізиком. До березня 1945 р. працював виконробом експедиції на Хантайськоє озері і начальником Північного магніторазведочних загону Нижньо-Тунгусской геологічної експедиції.
Навіть знаходячись два роки в тайзі в важких погодних умовах і ніби "безлюдному острові", він не залишив наукову роботу над вивченням зір. Також тут вчений розробляв теорію часу, яка являє собою наступний крок після того, що зробив Ньютон і що зробив Ейнштейн.
Коли директором АН СРСР став С. І. Вавілов, Шайн Г. А. та Амбарцумян В. А. ініціювали ходотайство щодо перегляду "пулковської справи". Але він і Юрій Олександрович Крутков були єдиними, кому пощастило вижити: усі понад 50 чоловік, що були заарештовані та засуджені по цій сфабрикованій справі під час цих політичних репресій, були розстріляні чи загинули у таборах. Після перегляду справи у Москві протягом 1945-1946 рр. нарешті 14 лютого 1946 р. отримав умовно-достроково звільнення з забороною проживати в крупних містах за винятком м. Ленінграда і Криму. Отримавши звільнення відправився у Ленінград, а потім відправився у Крим, де працював в астрофізичній обсерваторії АН СРСР до 1958 р. (за деякими даними до серпня 1947 р.). Дивом він уникнув повторного арешту 1949 р., якого не уникнув Крутков Ю. О.
В березні 1947 р. в Ленінградському державному університеті захистив докторську дисертацію на тему «Джерела зоряної енергії та теорія внутрішньої будови зірок».
В вересні 1947 р. він був запрошений лектором з астрономії в Ленінградський педагогічний інститут імені А. І. Герцена, де працював два роки. (У 1957 р. Ленінградський педагогічний інститут імені М. М. Покровського був об'єднаний з Інститутом імені А. І. Герцена).
21 лютого 1958 р. астрофізик-теоретик був повністю реабілітований. Повернувшись до Ленінграду, працював в Пулковської обсерваторії. 10 квітня 1979 р. був звільнений з обсерваторії за скороченням штатів.
Батько трьох (за деякими даними четирьох) синів, хоча офіційно не був одружений.
27 лютого 1983 р. помер в м. Ленінград і був похований на кладовищі Пулковської обсерваторії.
Основні наукові роботи присвячені фізиці зір, дослідженню планет та Місяця. У 1933 р. разом з Амбарцумяном В. А. вперше розрахували масу викинутої оболонки нової зорі, яка несподівано виявилася дуже малою, приблизно в сто тисяч разів менше маси Сонця. У 1934 р. розробив теорію протяжних атмосфер і встановив ряд властивостей їхнього випромінювання. Ця теорія згодом була узагальнена С. Чандрасекаром на випадок, коли густина у фотосфері змінюється за законом ρ=r-n, і отримала назву теорії Козирєва-Чандрасекара(n=2 є випадком, який був розглянутий Козирєвим М. О. первинно). Вона викликає інтерес при інтерпретації кривих блиску із змінними, які характеризують затемнення, компоненти яких є надгигантами. Він розробив теорію сонячних плям за припущенням, що пляма знаходиться в променевій рівновазі з спостережуваною фотосферою. Знайдена вченим глибина сонячних плям, яка становить 5000 км, вважається найбільш прийнятною.
В 1953 р. він винайшов в спектрі темної частини диска Венери ряд емісійних смуг, дві з яких були приписані молекулярному азоту. В 1958 р. він отримав спектрограми кратера Альфонс на Місяці, які свідкують про вихід газу з центральної гірки кратера і вулканічних явищах на Місяці. Ще у 1959 р. за кілька років до першого космічної експедиції до Місяця, він передбачив відсутність магнітного поля Місяця, що було підтверджених вимірами, зробленими «Луна-1». В 1963 р. на основі порівняльного вивчення контурів ліній водню в спектрах Меркурія і Сонця виявив водень в атмосфері Меркурія.
Він прийшов до висновку про те, що температура в центрі Юпітера близька до 2×105C°. Він дав цікаве трактування проблеми будови зір, що базується на припущенні, що в середині зір міститься лише водень, і прийшов до висновку, що внутрішня енергія зір, всупереч загальноприйнятим уявлень, не може пояснюватися лише термоядерними реакціями. Також він розробляв гіпотезу про вплив біжучого часу на енергію космічних тіл, вважаючи, що "час виділяє додаткову енергію, без якої зорі вже давно згасли". До того ж висновку, що час має енергією, поглинає і випромінює її, прийшов француз Блонделя, а Козирєв М. О. підтвердив.
Також він став лауреатом премії АН РСР імені Бредіхіна. В 1970 р. він був нагороджений Золотою медалью Міждународної академії астронавтики.
Його ім'ям названий відкритий Г. Н. Неуйміним 15 серпня 1939 р. в Симєїзськой обсерваторії астероїд 2536 Kozyrev, та кратер Kozyrev на Місяці.
Основні публікації:
1. Козырев Н. А. Избранные труды. — Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1991. — 447 с.
2. Курс астрофизики и звездной астрономии Ч. 1. Методы астрофизических и астрофотографический исследований. /В.А. Амбарцумян, И.А. Балановский, А.А. Белопольский, Б.П. Герасимович, Н.А. Козырев, С.К. Костинский, Е.Я. Перепелкин, В.Г. Фесенков, Г.А. Шайн.-ОНТИ, главная редакция общетехнической литературы, 1934, 342с.
3. Курс астрофизики и звездной астрономии Ч. 2. Физика солнечной системы и звездная астрономия /В.А. Амбарцумян, И.А. Балановский, А.А. Белопольский, Б.П. Герасимович, Н.А. Козырев, С.К. Костинский, Е.Я. Перепелкин, В.Г. Фесенков, Г.А. Шайн.-Ленинград - Москва:ОНТИ, главная редакция общетехнической литературы, 1936, 580с.
4. Козырев Н. А. Избранные труды. — Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1991. — 447 с.
Джерела інформації:
1 Hockey T., Trimble V., Williams Th. R., et al. The Biographical Encyclopedia of Astro-nomers. — New York: Springer, 2007.—Vol. 1, 2.—1341 p.- P. 654-655
2 Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Астрономы: Биографический справочник. — Киев: Наук. думка, 1986.—510 с.-Сю 157-158
3 Зигель Ф. Ю. Русские астрономы и их работы.-1949.- 65 с. -С. 54
4 Колтовой Н. А. Книга 5. Часть 14. Новая физика.-С.51-52
