Орлов Олександр Якович Основні факти:
Дати життя: 06.04.1880 - 28.01.1954
Місце народження: м.Смоленськ, Смоленська губернія, Російська імперія
Навчався: Санкт-Петербурзький Імператорський університет (з 1991 р. Санкт-Петербурзький державний університет) (1898-1902);
Область досліджень: теоретична астрономія, малі тіла Сонячної системи, астрометрія, обертання Землі, сейсмологія. Кандидатська дисертація: Фізичні умови в атмосферах Cephei і інших надгігантів спектрального класу М
Біографія:
Народився 6 квітня 1880 р. у м. Смоленськ Смоленскої губернії Російської імперії (нині Смоленської області Російської Федерації) в сім'ї священника, де був тринадцятою дитиною. З 11 років виховувався у сім'ї далеких родичів, відомої у Росії сім'ї Вітте.
У 1894 р. він вступив до Воронезької класичну гімназію.
Протягом 1898-1902 рр. навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. Влітку 1901 р, будучи студентом університету, розпочав свою трудову діяльність: працював в Пулковської обсерваторії.
У 1902 р. після закінчення університету з дипломом першого ступеня був залишений при університеті для підготовки до професорського звання і відряджений на стажування за кордон. Протягом 1903-1904 рр. вивчав в Сорбонському університеті (Франція) математику, механіку, астрономію. Першу половину 1905 р. провів у Німеччині, де працював в галузі геофізики, головним чином, по сейсмології в Геттінгені, а восени 1905 р. стажувався в Швеції.
Повернувшись в кінці 1905 р. на батьківщину, влаштувався на роботу асистентом в Астрономічну обсерваторію Юр'ївського університету (нині Інститут астрофізики і фізики атмосфери Академії наук Естонії в Тарту, ранішє м. Юр'єв). Працював під керівництвом Г. В. Левицького на сейсмічній станції.
У 1907 р. був призначений на посаду обчислювача Пулковської обсерваторії, де вів спостереження зірок на великому зеніт-телескопі з метою вивчення коливань полюса, а в 1908 р. був обраний астрономом-спостерігачем Астрономічної обсерваторії Юр'ївського університету, де займався дослідженнями деформацій земної кулі під дією місячного тяжіння.
У 1910 р. він в Петербурзькому університеті захистив магістерську дисертацію, і в тому ж році він був обраний членом Постійної Сейсмічної комісії при Російській Академії наук. Комісія ж відрядила его на що проходив в 1911 р. Міжнародний сейсмологічний з'їзд в Манчестері (Англія). Тут вчений був обраний членом Міжнародного Комітету з вивчення деформацій Землі і в тому ж році відвідав Йоркській обсерваторії в США для вивчення фотографій комет.
У 1912 р. вчений брав участь в експедиції до Західного Сибіру по річках Іртиш, Об і Бия від Тобольська до Бійська. Метою експедиції було вимірювання сили тяжіння в різних пунктах Сибіру. У тому ж 1912 р. за дорученням Міжнародного сейсмічного бюро він організовує будівництво
гравіметричної станції в Томську, де вже з 1913 р. почалися спостереження з горизонтальними маятника над місячним тяжінням.
У 1912 р. він був запрошений на посаду завідувача кафедрою астрономії і директора Астрономічної обсерваторії Імператорського Новоросійського (нині Одеського національного університету імені І. І. Мечникова), і наступні роки життя і діяльності вченого пов'язані з Одесою.
У 1915 йому була присуджено ступінь доктора астрономії та геофізики.
1917 р. захистив в Одеському державному університеті кандидатську дисертацію 'Фізичні умови в атмосферах Cephei і інших надгігантів спектрального класу М'.
У 1922-1928 pp. провів роботи з вивчення припливів у Чорному морі, з вивчення впливу Місяця на швидкість та напрям вітру.
Улітку 1924 р. він особисто брав участь у виборі місця для широтной станції в Іркутську. Широтні спостереження в м. Іркутськ були організовані саме за ініціативою. У 1926 р. Іркутський університет виділив вбрання будівля для обладнання обсерваторії на північно-східній околиці міста по вулиці 1-й Радянської (в дореволюційний час - Єрусалимської).
У 1927 р. був обраний член-кореспондентом АН СРСР.
У 1939 р. він був обраний академіком АН УРСР (дійсним членом АН УРСР) Це був перший академік-астроном НАН України.
Протягом 1913 — 1934 pp. він працював директором астрономічної обсерваторії і професором університету в Одесі.
Протягом 1934-1938 рр. працював у Державному астрономічному інституті імені П. К. Штернбсрга та в Геодезичному інституті.
Він заснував Полтавську гравіметричну обсерваторію та був її директором протягом 1926-1934 рр. і 1938-1951 рр.
Також протягом 1939-1941 рр. був директором Карпатської астрномічної обсерваторії, віддав багато сил її відродженню.
Протягом 1944 — 1948 рр. та 1950 — 1951 pp. був директором Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР. Він був керівником проекту будівництва обсерваторії.
Помер 28 січня 1954 р. у м. Київ (за іншими даними в м. Москва). Похований на Лук'янівському кладовищі м. Київ.
Був одружений з Аксентьєвою З. М., мав 6 дітей.
Напрямками його наукової роботи є астрометрія, дослідження закономірностей обертання Землі, дослідження рух полюсів Землі по зміні широт дослідження місяцево-сонячних припливних деформацій Землі, теоретичній астрономії, сейсмометрії та магнітометрії. Він запропонував формули для визначення координат частинок кометних хвостів.
О.Я. Орлов розглянув проблему змін широти і руху полюсів Землі як комплексну проблему астрономії, геодезії та геофізики. Він виявив неполярні зміни широт і запропонував методику для визначення та компенсації таких змін, обчисливши координати полюсів Землі для 1892—1952 рр. У 1951 р. розробив метод визначення координат полюса за спостереженнями однiєї станцiї.
Також учений розробив нові методи гравіметрії - науки, що вивчає гравітаційне поле Землі, і створив гравіметричні карти України, Європейської частини Росії, Сибіру і Алтаю та зв'язав їх в єдину сітку.
Основні публікації:
1. Орлов А. Я., Орлов Б. А. Курс теоретической астрономии.- М.: Наука, 1966. - 592 с.
2. Орлов А. Я. О теории сейсмических приборов, 1904
3. Орлов А. Я. Об определении поправок элементов планетных и кометных орбит, 1906
4. Орлов А. Я. Об исследовании сейсмограмм пе-риодического маятника, 1909
Джерела інформації:
1 Федоров Е.П./А.Я. Орлов.//Земля и Вселенная, 1980, №5, с.42-44
2 Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Астрономы: Биографический справочник. — Киев: Наук. думка, 1986.—510 с.-239-240
3 Штауде Н. М. Воспоминания об А. Я. Орлове // Историко-астрономические исследования.—2010.—Вып. 35.—С. 380—383.
4 Аксентьева З. Н. Очерк жизни и творчества А. Я. Орлова // А. Я. Орлов. Избранные труды. — Киев: АН УССР, 1961.—Т. 1.—С. 7—37.
