Кукіль (Зизаній-Тустановський) Лаврентій Іванович Біографія:
Він був педагогом, вченим-філологом, перекладачем, православним церковним діячем, мислителем-гуманістом Білорусі та України.
Народився у 1570 р. (за іншими даними 50-60 рр. XVI століття) в с. Тустань, тепер Галицького району Івано-Франківської області на Україні або с. Потелич, тепер Жовківського району Львівської області на Україні або с. Тустановичі (нині м. Борислав Львівської області на Україні). За іншими даними походить з дрібної шляхти Троцького воєводства (тепер в Литві).
Закінчив Острозьку школу на Волині.
Працював викладачем церковнослов'янської та грецької мов у першій в Україні братської «школи грецкої і рускої», заснованої 8 жовтня 1586 р. Львівським Успенським Братством ( згодом Львівським Ставропігійським Братством) до 1592 р. (1591 р.), протягом 1592 - 1595 р. у Брестській, протягом 1595 - 1597 рр. Віленській православних братських школах. У 1597 - 1600 рр. він був домашнім учителем дітей Кричевського старости Б. Соломерецкого в Боркулабові на Могильовщині, у 1600 - 1603 рр. князів А.Острожского і у 1603 - 1618 рр. Я.Корецкого в Карцеві на Волині , де одночасно був священиком у церкві.
У 1596 р в Віленської братської друкарні вийшли підготовлені в Бресті навчальні книги Л.Зізанія, в яких друкарі використовували кліше з видань Ф. Скорини: «Азбука» («Наука ку читані і розуменю писма словенскаго») і «Грамматіка словенска с'вершеннаго мистецтва осмії частій слова ». В «Абетці» Л.Зізанія - однією з перших на Білорусі та України, поміщений «Лексис» - тлумачний словник (1061 слово), який полегшував розуміння старослов'янської мови, допомагав розширювати знання з історії, географії, природознавства, наближав навчання до живої розмовної білоруському мови. «Лексис» Л.Зізанія - значна культурно-просвітнє явище в історії Білорусі.
У 1612—1619 у ньому проживав у м. Корець нинішьої Рівненської області України.
Близько 1619 р. прибув до Києва, де працював у Києво-Печерській Лаврській друкарні як перекладач і редактор, перекладаючи роботи візантійських авторів і займаючись редактуванням видань вченого гуртка при лаврі. Також він працював учителем у Київській братській школі.
Ймовірно, в 1620 - 1623 рр. він працював над «Катехизмом Великим», в якому викладені не тільки догмати православ'я в питаннях і відповідях, а й знання з історії, природознавства, астрономії та ін. Науковий Рукопис книги був зроблений білоруською мовою. Проте в Києві він не зміг видати цю книгу. У 1626 він привіз рукопис книги в Москву, беручи участь місії Київського митрополита Й. Боррткецького до Москви у 1626—1627 рр. Після обговорення книги 18-19 лютого 1627 р., що відбулося за дорученням патріарха Філарета, «виправлення» «єретичних думок», її видали в невеликій кількості примірників в Москві в 1627 р. Але не визнана офіційною церквою, вона була спалена, ймовірно, за вказівкою Філарета. Дивом збереглося тільки 5 дефектних примірників. У 1783, 1787, 1788 рр. «Катехізис Великий» Л.Зізанія, що піддався значній редакторської правці, був перевиданий в Гродно і в 1784 в Пскові на замовлення старовірів, якими він використовувалася як посібник з віровчення. Крім того праввославний мислитель-. ймовірно, є автором і Катехізису 1600 р.
Після повернення до Києва у лютому 1627 р. він разом зі Слуцьким протопопом Андрієм Мужиловським розглядав книгу М.Смотрицького «Апологія», видану польською мовою у Львові. На київському соборі 13 серпня 1628 р. Зизаній виклав проти автора книги 105 пунктів звинувачення, і Смотрицькому довелося визнати критику і покаятися.
З 1628 р. він жив у Корці.
Л.Зізаній намагався з раціоналістично-натуралістичних позицій переосмислити деякі моменти ортодоксального православного віровчення. На диспуті в Москві він стверджував, що смерть плоті Христа спричинила смерть і його духу. При вирішенні проблеми співвідношення віри і знання займав позицію, близьку до теорії «двоїстої істини». У диспуті з православними ортодоксами обгрунтовував думку, що джерелом відомостей про природу є наука, а не Біблія. Основою науково-філософського пізнання вважав рідну мову. Намагався створити білоруську філософську термінологію шляхом переведення на білоруський цю мову грецьких термінів.
Як духовна особа виголошував проповіді, які свідчать про хороше знання стародавньої історії і філософії. Його проповіді були спрямовані проти вищого православного духовенства, єзуїтів, уніатів. Діяльність його зіграла істотну роль у становленні національної самосвідомості, культури білоруського та українського народів. Його заслуга у створенні науково-педагогічної літератури, яка відкривала шлях до світської освіти.
Помер він близько лютого 1634 р. у Луцьку чи у м. Корець (нині Рівненська область) від тяжкої хвороби.
