Ніконов Володимир Борисович Основні факти:
Дати життя: 05.11.1905 - 09.06.1967
Місце народження: м. Санкт-Петрбург, Санкт-Петрбурзька губернія, Россійська імперія
Навчався: Ленінградський державний університет (з 1991 р. Санкт-Петербурзький державний університет) (1920-1925);
Область досліджень: фотометрія, приладобудування, змінні зорі, активні ядра галактик, космічні місії, сонячна корона. Докторська дисертація: Досвід побудови фундаментального каталогу фотоелектричних колірних еквівалентів зірок спектральних типів В8 і В9 (1953 );
Біографія:
Народився 5 листопада 1905 р. у м. Санкт-Петербург Санкт-Петербурзької губернії Російської імперії в сім'ї письменника, поета, драматурга, історика культури та театрального критика. Мати працювала хірургом.
Навчаючись у гімназії, а потім урадянській школі, він двічі "перескакував" через клас.
У 1925 р. закінчив Ленінградський державний університет, в який він вступив у 1920 р. (за іншими даними у 1921 р., р., коли йому не було ще 16-ти років). Навчався в астрономічній групі відділення математики й механіки.
Протягом 1925-1926 рр. працював обчислювачем в Головної геофізичної обсерваторії в Ленінграді, протягом 1926-1929 рр. був аспірантом Астрономічного інституту (І.А. Балановський був його керівником з практичної астрофізики, і П.І. Ідельсон з теоретичної астрофізики). Практику він проходив у Пулково в І.А. Балановського, де визначив екстинкцію фотографічним методом. У 1927 р. стажування в Сімеїзській обсерваторії під керівництвом Г.А. Шайна допомагав обробляти спектральні спостереження Нової Орла і досліджував фотометричні властивості деяких фотоемульсій.
В 1929 р. захистив кандидатську дисертацію.
Протягом 1929-1936 рр. працював на посаді старшого наукового співробітника Астрономічного інституту (нині - Інститут теоретичної астрономії РАН), протягом 1936-1944 рр. він був завідувачем відділом астрофізики цього інституту.
В.Б. Ніконов виконав повне дослідження нового, отриманого Астрономічним інститутутом з Німеччини від фірми “Рюнтер і Ko” зоряного електрофотометра конструкції Гутника, з чотирма газонаповненими фотопідсилювачами, які мали різні фотокатоди: калійний, натрієвий та ін. Потім, з дозволу директора Пулковської обсерваторії Б.П. Герасимовича, В.Б. Ніконов з помічником, лаборантом Державного оптичного інституту Т.З. Педосом, здійснив на 15-дюймовому рефракторі обсерваторії перші успішні спостереження з електрофотометрії зір. Після випробувань у Пулково електрофотометр перевезли до Абастуманської обсерваторії й установили на 33-см рефлекторі М.Г. Пономарьова. В.Б. Ніконов розпочав на ньому спостереження змінних зір та спробував створити каталог кольорів зір як додаток до каталогу Бриля (Берлін,Бабельсберг).
Велика Вітчизняна війна СРСР проти фашиської Німеччини, яка була частиною ІІ Світової війни, застала сім'ю Ніконових в Абастумані.
З 1945 рр. вчений працював в Кримській астрофізичній обсерваторії АН СРСР (фактично в Кримській астрофізичній обсерваторії В.Б. Ніконов почав працювати з липня 1944 р., а з 1 листопада 1945 р. був зарахований на посаду старшого наукового співробітника). Слід відзначити, що він брав участь в роботах експедицій по вибору місця для Кримської астрофізичної обсерваторії і в її створенні. Очолював Комітет з будівництва 2,6-метрового телескопа. З 1955 р. працював на посаді завідувача відділом фізики зір, а у 1958 р. очолив відділ фізики зірок і галактик і керував ним до 1985 р.(за іншими даними він був завідувачем відділу зір та туманностей у 1955-1984 рр.), протягом 1984-1987 р. був науковим консультантом.
У 1930 р. брав участь у пошуку місця для Шемахінської обсерваторії Азербанжанської АН.
Також він брав участь у виборі місця для спорудження Абастуманської астрофізичної обсерваторії АН Грузинської РСР (м. Канобілі), а потім в її обладнані і розробці наукової програми.
Був часником спільної експедиції Головної астрономічної обсерваторії СРСР, Кримської астрофізичної обсерваторії та Абастумянської астрофізичної обсерваторії зі спостереження сонячного затемнення 9 липня 1945 р., Сортавала (Карелія). Також він брав участь у роботі експедицій зі спостереження сонячних затемнень у 1936 р. і у 1941 р.
У 1946-1947 рр. В.Б. Ніконов у складі групи астрономів А.Б. Сєверного, О.А. Мельникова, Б.О. Орлова, очолюваної Г.А. Шайном (деякий час до групи входили В.П. Лінник, А.А. Михайлов і Г.А. Монін), упродовж 7 місяців перебував у відрядженні в США. Завданням групи було ознайомлення з дослідженнями й апаратурою за спеціальністю кожного з учасників, а також придбання сучасного наукового устаткування. Але головною метою було замовлення рефлектора діаметром 2 метри для Кримської обсерваторії та рефлектора діаметром 1.25 метра для Головної астрономічної обсерваторії АН СРСР.
У 1950 р. (за іншими даними 1959 р.) астроном став лауреатом Премії імені Ф. О. Бредіхіна АН СРСР за роботу «Досвід побудови фундаментального каталогу фотоелектричних колірних еквівалентів зірок спектральних типів В8 і В9». За іншими даними, це і є його докторська дисертація, захищена вченим в 1953 р. (За іншими даними Премія Бредіхіна була отримана за дослідження розподілу поглинальної матерії в Галактиці). В 1953 р. отримав звання професора.
У 1961-1967 рр. був президентом комісії Mіжнародного астрономічного союзу №25 "зоряна фотометрія"; у 1967-1970 рр. посідав посаду віце-президента, у 1970-1973 р. - президента комісії Mіжнародного астрономічного союзу №9 "астрономічна техніка".
У 1964 р. В.М. Можжерін, В.Б. Ніконов, інженери Є.С. Агапов, В.Ф. Анісімов і В.І. Пергамент провели
перші телевізійні спостереження штучних супутників Землі.
У 1971 р. отримав разом з П.П. Добронравіним, та В.К. Прокоф'євим Державну премію СРСР за успішне застосовування для визначення координат далеких космічних об'єктів "Луна-13", "Космос-159", "Молния-1", "Зонд-4", "Луна-14", "Зонд-6" оперативного метода А.Б. Сєверного для прямого відліку координат спостережуваного штучного супутника Землі (за іншими даними вони стали лауреатами премії у 1970 р.).
Він був нагороджений рядом державних нагород: Орденом «Знак Пошани» за розвиток фотоелектричних досліджень у СРСР, орденом «Знак Пошани» за керівництво наукової роботи першої експедиції в Чилі, орденом Трудового Червоного Прапора «за багаторічну роботу в системі Академії Наук СРСР», орденом Леніна «за керівництво створенням телескопа ЗТШ», двома медалями «За доблесну працю у Великій вітчизняній війні», медалями «За доблесну працю», «На ознаменування 100-річчя від дня народження В.І. Леніна», «За виявлення нових космічних об'єктів», «Ветеран праці», «За трудову доблесть», «На згадку про 250-річчя Ленінграда», «Учаснику трудового фронту. XX років перемоги у Великій Вітчизняній війні», «Учаснику трудового фронту. 40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні».
Помер 9 червня 1987 р. у селищі Наукове.
Астроном очолював астрофізичної експедицію в Чилі зі спостереження зірок Південної півкулі.
Основні праці написані ним в області зоряної електрофотометрії. Їм були розроблені і під його керівництвом виготовлені перші в СРСР зоряний електрофотометр для спостереження зір і електромікрофотометр для точної обробки фотографічних знімків зірок. У 1939 р. разом із П.Г. Куликовським розробив перший радянський фотоелектричний фотометр. Розробив мікрофотометр із автоматичним фокусуванням негативу, корональний електрофотометр, на якому було виявлено 11-річний період зміни інтегрального блиску сонячної корони. У 1948 р. астроном спільно з А. А. Калиняк та В. І. Красовським отримав перші зображення центральних областей Галактики в інфрачервоних променях. Він створив метод обліку послаблення світла зірок у земній атмосфері.
Розробив методику фундаментальної фотометрії. Розробив методику використання електронно-оптичних перетворювачів для фотографування ядра Галактики, що дозволило визначити його кутові розміри. Розробив технічне завдання на спеціальний 50-сантиметровий менісковий телескоп, який має лише фокус кудись. Створював зіркові електрофотометри з фотоелектронними помножувачами. У 1966-1967 рр. очолював астрофізичну експедицію в Чилі та роботу зі створення спектрофотометричного каталогу південних зірок. У 1970-х рр. за його ініціативою у Всеросійському науково-дослідному інституті оптико-фізичних вимірів було розроблено електронно-оптичний перетворювач зображення ЕПІ-1 (спектракон). У 1960-1970-і рр. - розробка технічного завдання та керівництво створенням автоматизованого зіркового телескопа (АЗТ-11); 1960-1980-ті рр.- створення та розвиток вітчизняної телевізійної астрономії. Автор 77 публікацій, з них 67 - у періодичних виданнях (у тому числі 12 іноземними мовами) та 10-х монографіях.
Основні публікації:
1. О повышении эффективности телескопов путем использования телевизионной техники / А. Н. Абраменко, В. Б. Никонов, В. В. Прокофьева // Новая техника в астрономии.- Л., 1970.- Вып. 3.- С. 28 - 31.
2. Никонов В.Б., Бондарь Н.И., Букач А.Б. Быстрые изменения атмосферной экстинкции. І. Одновременные наблюдения изменений атмосферной прозрачности в четырех длинах волн // Известия Крымск. астрофиз. обс. – 1988. – Т.79. – С.111–122.
3. Никонов В.Б. (ред.). Методы исследования переменных звезд -М.: Наука, 1971. — 336 с.
4. Фотоэлектрические набдюдения P CYGNI в 1936 и 1937 гг./Никонов В. Б.// Бюллетень Абастуманской астрофизической обсерватории, 1938, т. 2, с. 23-28
Джерела інформації:
1 Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Астрономы: Биографический справочник. — Киев: Наук. думка, 1986.—510 с.- С.230
2 Материалы конференции «Современные проблемы астрофотометрии», посвященной 100-летию со дня рождения профессора В. Б. Никонова // Изв. Крым. астрофиз. обсерватории.—2007.—103, вып 3.—С. 188—260.
3 Материалы Совещания по спектрофотометри, посвященного памяти професора В. Б. Никонова // Изв. Крым. астрофиз. обсерватории.—1998.—94.—С. 282—288.
4 ru.wikipedia.org
